Образ Миколая Чудотворця в музейній колекції

Святитель Миколай Чудотворець один із найбільш шанованих та відомих святих. В його честь будували й будують велику кількість церков і монастирів. До нього у своїх молитвах звертаються безліч людей, шануючи святого як такого, що скоро відгукується на піднесені до нього прохання.

Одним з яскравих свідчень особливого шанування святого Миколая у всьому християнському світі є широке розповсюдження його іконографії. Мабуть немає жодної церкви чи домашнього молитовного кута, де б не було ікони цього святого. Образи святителя Миколая зберігаються і в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського як окремо, так і зображені на деяких церковних речах з музейних колекцій. Ці предмети свого часу вивчали і досліджували науковці музею: Ганна Арендар, Ігор Ситий, Світлана Половнікова, Віра Зайченко, Людмила Сита, Володимир Коваленко, Олена Веремійчик.

Миколая Чудотворця зображали на предметах, що належали замовникам найвищого соціального статусу з найдорожчих матеріалів. Так найдавнішою музейною пам’яткою з ликом святого є княжа чаша ХІІ ст. Срібна чаша діаметром 24,9 см (інв. № Арх-239) була власністю чернігівського князя Святослава Ольговича, який у хрещені носив ім’я Миколай. В центрі круглий медальйон з погрудним зображенням його небесного покровителя виконаний у техніці високого рельєфу. По колу святі воїни. Риси обличчя святого майстерно пророблені різцем. Найімовірніше чаша була виготовлена на замовлення в одній з ювелірних майстерень Константинополя. Вона була знайдена під час археологічних досліджень  Чернігівського дитинця (а саме території княжого двору 2-ї пол. ХІІ – сер. ХІІІ ст.) в жовтні 1985 р. у складі скарбу до якого входили 25 срібних прикрас, 2 зливки та 3 срібні чаші (розкопки Володимира Коваленка).

Наступним за віком є невеличка (4,2 х 3,6 см) різьблена ікона святителя Миколая (інв. № А 38-22/217) з пірофіліту фіолетового кольору знайдена співробітниками Чернігівського історичного музею в 1970 р. при обстежені комплексу археологічних пам’яток біля с. Шестовиця. Ікона датується 2-ю пол. ХІІІ – XIV ст. Хоч вона зламана у верхній своїй частині, святий легко пізнаваний за своїми іконографічними особливостями та частиною надпису, що зберігся.

Інша ікона (інв. № И-1987) вже ХІХ ст. святителя Миколая з музейної колекції має свою особливу техніку виконання. Вона суцільно вкрита гаптуванням виконаним срібними і золотними нитками, биттю, канителлю, блискітками, фольгою по карті, фелон святого шитий синім та блакитним шовком гладдю. Євангеліє у руці з вишневого оксамиту. Обличчя й руки  живописні. Розмір ікони 36,5 х 27,5 см.

Образ святого зустрічається і в сюжетах чудових срібних окладів напрестольних Євангелій з колекції музею, які являють собою зразки високого ювелірного мистецтва. До таких високохудожніх виробів відноситься оправа кін. XVII – поч. XVIII ст. закріплена на Євангелії 1771 р. (інв. № Ал-215) з друкарні Києво-Печерської Лаври. Скоріш за все старший за саму книгу оклад був знятий зі старої зношеної книги. На нижній дошці в центрі овальний середник з постаттю святителя Миколая Чудотворця з піднятими вверх благословляючими руками. По периметру дошки та на корінці викарбувані сцени з життя та чудеса святого. За художніми особливостями оклад можна віднести до робіт українських золотарів.

На іншому окладі Євангелія (інв. № Ал-179) 1688 р. роботи гданського майстра Петера Роде ІІ на центральному медальйоні спідньої дошки також знаходиться образ святителя Миколая. Євангеліє було подаровано чернігівським міщанином Власієм з дружиною своєю Юстиною і синами Миколаєм та Йосипом до Миколаївського храму Чернігова про що в книзі зберігся дарчий надпис.

Ще одне Євангеліє (інв. № Ал-202) прикрашене вишуканим окладом 1757 р. з смарагдами, рубінами, гірським кришталем свого часу належало Миколаївському Гадяцькому монастирю. Звісно його оклад також має зображення святителя – покровителя цієї обителі. Найвірогідніше є витвором українського золотаря.

До іконографічних свідчень шанування Миколая Чудотворця можна віднести і наявність його образу на високохудожніх зразках літургічного шитва. В колекції музею зберігаються два опліччя фелонів на яких також зустрічаємо постать святителя.

На першому опліччі (інв. № И-1256) поч. XVIIІ cт. з червоної золотної парчі в центрі композиція – «Святий Миколай» у суцільно гаптованому медальйоні з променями. Гаптування виконане золотними і срібними нитками у прикріп. Обличчя і руки – живописні. Нажаль живопис на обличчі втрачений.

Інше опліччя (інв. № И-1260) більш урочисте. Датується І пол. ХІХ ст. Композиція двоярусна. Знизу по центру престол з потиром, хрестом та Євангелієм. Обабіч нього святі без підпису імен. Іконографічні особливості постатей нагадують святих пророка царя Давида та великомученицю Варвару (ліворуч) та святителя Димитрія Ростовського і преподобну Марію Єгипетську (праворуч). Особливо виділена в композиції постать святителя Миколая на хмаринці в оточені двох янголів. Гаптування виконане золотними, срібними,  блакитними та бежевими нитками, биттю, плоскими і опуклими блискітками по карті. Обличчя, руки, – живописні. Загалом живопис зберігся у хорошому стані.

Зустрічаємо зображення святителя Миколая і на вишукано декорованих  єпитрахилях з колекції музею. В композиціях святитель займає почесне місце серед отців та вчителів Церкви, чим підкреслюється їхнє спільне величне святительське та проповідницьке служіння (єпитрахилі: інв. № И-1352, И-1353, И-1365, И-1382).

Шанування святителя Миколая знайшло своє відображення і в великій кількості літературних творів. В минулі часи люди особливо любили читати житія святих. Житіє – це словесна ікона святого. Так «Четьї-Мінеї»  невтомного агіографа святителя Димитрія (Туптало), над якими він самовіддано працював впродовж двадцяти років, стали одним з найулюбленіших у народі творів, який не втратив свого значення і в наш час. В колекції стародруків Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається книга житій святих за грудень-литий (Інв. № Ал-410) видана в 1695 році в друкарні Києво-Печерської Лаври. Свого часу її власником був видатний український історик Олександр Лазаревський, про що свідчить штамп на форзаці «Библіотека Александра Лазаревскаго». Біля заголовку житія святителя Миколая знаходимо залишену власником помітку олівцем – «читалъ».

В даній книзі також можемо помітити особливе уславлення Чудотворця Миколая ксилографами. Буквиця на початку повіствування не просто збільшена за розміром та декорована (як це бачимо на початку житій інших святих), а має зображення святого Миколая, про якого йтиме розповідь. Перед святителем на колінах стоїть монах з молитовним зверненням до нього. Ця деталь також красномовно підкреслює особливе відношення вірян до святого.

В честь та пам’ять святителя Миколая було створено цілий ряд гімнографічних текстів. Пам’ять святого відзначається 19 грудня (за новим стилем, 6 грудня за старим). В мінеї 1750 р. з друкарні Києво-Печерської Лаври (Інв. № Ак-561) в цей день знаходимо службу святому. Музейний екземпляр має в собі сліди активного використання книги за богослужінням – сторінки закапані воском, на текстах, що слід співати нанесені позначення  «зупинок» для хористів  кольоровими олівцями.

Слід зазначити, що служби Миколаю Чудотворцю стали зразком для багатьох інших пізніших пісноспівів на честь святителів. Це відноситься в першу чергу до знаменитого тропаря «Правило веры, и образъ кротости…», який згодом стали використовувати для прославлення й інших святителів.

Церква в тропарі (з грецької мови τροπος – наспів; короткий молитовний пісноспів, в якому розкривається сутність того чи іншого свята) іменує святого «правилом віри», вказує на нього як на приклад до наслідування, орієнтуючи на те, яким має бути кожен християнин – і священнослужитель, і мирянин. В збірнику проповідей Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича «Трубы на дни нарочитыя…» 1674 р. видання (інв. №. Ал-966) (друкарня Києво-Печерської Лаври) бачимо, що своє слово в день пам’яті святого Миколая він будує саме на основі змісту цього тропаря.

Самому слову в книзі передує чудова заставка з зображенням святого. Іконографія дуже незвична. В правій руці він тримає меч, як символ того, що все своє життя він захищав Церкву, чистоту віри, але не мечем військовим, а духовним, тобто силою слова Божого. Зазвичай тримаючи в правій меч, святитель зображується тримаючи в лівій руці Церкву. На даному ж естампі в лівій руці він тримає стопу, вухо та око, також на руці висить мішечок. Вищеперераховане нагадує вотивні предмети, які приносили в знак подяки до шанованих ікон або мощей святих від яких люди отримували чудесне зцілення. Така практика дуже поширена, наприклад, в Греції. Чудотворні ікони в грецьких храмах і монастирях не рідко обвішані пластинами з зображенням різних частин тіла, хвороби яких позбулись люди у відповідь на свої молитви. Такі «предмети» в руках святого можуть свідчити про його поміч людям у різних хворобах. Мішечок, що висить на руці нагадує ж історію з життя святого, коли він допоміг трьом дочкам бідняка-сусіда таємно підкинувши в його оселю мішечки з золотом. Ці гроші допомогли останньому благополучно видати дочок заміж.

Віряни завжди відчували близькість святого, його переймання людськими проблемами, вони знали про його допомогу бідним, швидке спасіння від лиха подорожуючих на землі і на морі, заступництво за невинних. Тому молитовне шанування святого ніколи не обмежувалось стінами храму. В колекції стародруків Чернігівського історичного музею зберігається богослужбова книга для домашнього молитвослов’я «Канонник»  (Інв. № Ал-1529) видана в 1746 році в друкарні Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Стародрук з колекції музею належав родичам нашого відомого земляка лікаря-епідеміолога Опанаса Шафонського, а саме чоловіку його двоюрідної сестри. За станом книги видно, що власник нею часто користувався. Невеликий формат книги дозволяв її брати з собою в поїздки та завжди мати при собі. В цій маленькій книжці є служба і святому Миколаю: а саме канон, акафіст і молитва.

Старший науковий співробітник музею,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

_____________________

Арендар Г. Срібні оклади Євангелій ХVІІ–ХІХ століть із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. 2021.

Веремейчик Е. Предметы христианского культа ХІ–ХІІІ в. на сельских поселениях черниговского Полесья // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. 2010. С. 343–354.

Зайченко В. Каталог колекції гаптів Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Рукопис. 2015.

Коваленко В. Скарб Ольговичів // А сего его сребро: збірник праць на пошану М.Котляра. 2002. С. 117–138.

Половнікова С., Ситий І. Колекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. 1998.