Відвідувачі музею понад 100 років тому

26 листопада Чернігів відзначатиме знаменну дату – 125-річчя відкриття в місті першого музею, створеного Чернігівською вченою архівною комісією (ЧАК), роботою якої по збереженню пам’яток старовини особисто опікувався тодішній очільник губернії  Євгеній Андрієвський. Завдяки йому представники всіх верств населення надсилали до ЧАК сімейні реліквії, історичні та етнографічні матеріали.

Першим відвідувачем новоутвореного закладу став статський радник, колекціонер, громадський і культурний діяч Василь Тарновський-молодший. Можливо, цей візит змусив Василя Васильовича замислитись над долею власного унікального зібрання українських старожитностей. Він звернувся із заявою на ім’я голови губернської управи, в якій зазначив: “Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведывание Черниговскому губернскому земству”. Прийнявши з вдячністю безцінний дар мецената, 1902 року по вулиці Смоленській відкрито Музей українських старожитностей, який  з 1906 року носив ім’я засновника.

Вже в перші роки існування, незважаючи на віддаленість від центру міста, музей приймав відвідувачів, серед яких були не тільки місцеві жителі, а і гості міста. До їх числа належав відомий київський художник Вільгельм Котарбінський,  який з великою зацікавленістю оглянув зали експозиції та історичні місця  Чернігова. Тут він перебував декілька днів на запрошення художника Івана Рашевського – майбутнього завідуючого музеєм.

1910 року службові справи привели до нашого міста,  суддю Київського військового окружного суду генерал-майора Олександра Гречка. Він знайшов час не тільки для відвідування музею, а й згодом висловив свої враження у газеті “Черниговское слово”: “В ноябре минувшего года я был по делам службы в Чернигове, где, воспользовавшись свободным днем, с большим удовольствием и интересом осмотрел городской исторический музей. Я просто был поражен, когда узнал, что этот чрезвычайно интересный и весьма содержательный музей существует лишь недавно и организуется с небольшими денежными затратами. Видно заботливая и любящая рука  собирала все имеющее значение для дела. Тут собраны и исторические документы  и картины, иконы и церковная утварь и части костюмов и предметы домашней обстановки. В наше время, когда благодаря европейской культуре все нивелируется и оригинальные, бытовые черты внешней жизни сглаживаются и исчезают, как в костюмах, так  и в предметах домашней обстановки, музеи, подобные черниговскому, как хранители старины, приобретают особое значение и было бы крайне желательно, скажу даже больше, необходимо, чтобы другие города последовали поучительному примеру Чернигова”.

Під час навчальної екскурсії до старовинного Чернігова  привернули увагу викладачів та вихованців Київського кадетського корпусу місцеві музеї. Особливе зацікавлення викликали рукописні та друковані раритети, різноманітні коштовності та  зброя козацьких часів.

Але варто відзначити, що  свого часу  рішення про створення музеїв викликало часті суперечки з боку представників громади. Висловлювалися побоювання, що такі заклади культури не зацікавлять представників селянства, яке складало основну частину жителів губернії. Та минуло десять років, і статистика засвідчила протилежне. В публікації до 15-річчя створення Музею українських старожитностей  імені В.В. Тарновського газета “Черниговская земская неделя”  від 16 вересня 1916 року повідомляла: “Из общего числа 4.020 посетителей более половины – 2.155 человек –  падает на долю крестьян”. Належне було віддано і його засновнику: “Василий Васильевич Тарновский,  горячий патриот, верный сын Украины, знаток украинской старины, глубокий почитатель Т.Г. Шевченко, не остановившийся в своей работе по собиранию памятников украинской древности и всего относящегося к имени Шевченко, даже в последние годы жизни, когда он был уже тяжело болен”.

Зібрання В.В. Тарновського, як складова частина обласного історичного музею, захоплює чисельних відвідувачів та викликає  великий науковий інтерес дослідників історії України і в сучасний період.

Завідувач науково-освітнього відділу музею Наталія Самохіна