До історії роду Заруцьких

В історії Чернігівщини, а особливо Новгород-Сіверщини помітну роль відігравав рід Заруцьких.  Його представники у ХVII – ХVIII століттях належали до місцевої козацької верхівки або духівництва. Найбільш розгорнутий родовід Заруцьких представлений у відомій праці Вадима Модзалевського та окремих статтях  у сучасних генеалогічних  дослідженнях.

Найбільш одіозною постаттю серед них був новгород-сіверський  протопоп Афанасій Олексійович Заруцький. Про нього влучно написав чернігівський архієпіскоп Філарет Гумілевський:“ … шумною известностью пользовался о. Афанасий Зарудский,  бывший при избрании нового архипастыря Черниговского, Иоанна Максимовича,  в ноябре 1696 г. Он был довольно образован. В 1708 г. в Глухове  говорил он “казанье” – проповедь, в которой описал дела изменника Мазепы. В 1717 г. посвятил он  Петру вел. свое толкование  на евангелие  Иоанна …За посвящение толкования царю он опять щедро награжден”. Як зауважив у своїй книзі “Загибель Батурина 2 листопада 1708 року”  Сергій Павленко про “патріотизм” протопопа Заруцького, що «іще не висохла кров у гетьманський столиці, а він просить за недавні труди “ко прославлению непобедимейшаго августейшаго” передати йому права на володіння мазепинця Івана Бистрицького – “двори его в граде Новгородку и на комори в ринку  и на двор загородний, на слободну Поповку з прудницею, на пруднице, що на Роме, на пруднице в Хилчичах, на Смячи и в Кистре, и на дубровние угодя и на сенние его покосы”.

Апофеозом всього отриманого за життя багатства стала жалувана грамота Петра I, видана 21 березня 1718 року, оригінал якої нині зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського. В ній перераховано все, що перейшло в спадок від батька – Олексія Богдановича Заруцького (бл. 1633 – 1693), знатного військового товариша в Глухові (1687 р.), згодом новгород-сіверського протопопа (до 1687 р.), а також придбано власними зусиллями. Як свідчить лист чернігівського архієпископа Феодосія Углицького від 29 серпня 1694 року, Афанасій Заруцький купив за 500 золотих плац у Новгороді-Сіверському, мабуть, скориставшись призначенням за указом Лазаря Барановича від 9 липня 1692 року новгород-сіверським протопопом. До речі, в цьому документі архієпископ дав своєму підлеглому таку характеристику: “… хотячи абы церковь соборная Новгородская дале незаподала и Протопопия без протопопа абы больше незоставала усмотрехом мужа на сие дело розумна, Бога боязлива и учительна на пречеснаго господина отца Афанасия Заруцкого, ему же и вручихом церковь соборную и всю Протопопия Новгородскую, да иже по чину своему вся устрояе, виновных и непослушных да наказуе”.

Надалі протопоп звертався до гетьмана Івана Скоропадського з проханням оцінити його заслуги перед можновладцями та Петром І, починаючи з викривальної проповіді на Глухівській раді проти Івана Мазепи. До речі, ще у 1689 році Заруцький, будучи тоді ніжинським священником, супроводжував гетьмана Мазепу до Москви.

Одружився Афанасій Заруцький з дочкою новгород-сіверського войта Прасковією Костянтинівною Пригарою, отримавши у посаг грунти, на яких розбудував слободу Протопопівку. В тамошній церкві зберігався портрет її засновника та срібний кухоль, подарований йому Петром I.

Щедрі винагороди Афанасія Заруцького вже наприкінці ХIХ століття почали пояснювати секретними політичними послугами протопопа в якості “царева шпига”, чому деякою мірою сприяла стаття С. Браіловського в “Историческом вестнике” за 1895 рік. Але наступного року відомий історик і письменник  Орест Левицький в статті “Афанасий  Заруцкий, малорусский панегирист конца ХVII – и начала ХVIII ст.” висловив думку, що ця легенда неправдоподібна і придумана нащадками.

Помер Афанасій Заруцький на початку 1720-х років(не пізніше 1723), був похований в Успенській соборній церкві, де у 1734 році поховали і його дружину. Після смерті батька його володіння перейшли до синів Олексія, Андрія та Івана, які згадуються як нащадки в жалуваній грамоті 1718 року. Про маєтності, які належали Заруцьким, їхню подальшу долю йдеться в статті В.В. Назарової “Историческое ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкое, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса “Заруцкое” Глуховского уезда Черниговской губернии”.

Про долю одного з синів протопопа Афанасія Заруцького дізнаємося з архівної справи, що зберігається в Державному архіві Чернігівської області. Це – “Дело об увольнении священника Новгород-Северской соборной Успенской церкви Андрея Заруцкого за “показания им против власти нашей Архиепископской”, 19 декабря 1732”. Оскільки добровільно з’явитися до Чернігівської духовної консисторії Андрій Панасович Заруцький відмовився, він був “прислан за крепким караулом в Чернигов”. Вочевидь, ця подія стала причиною його смерті 12 лютого 1733 року. Нащадками покійного були троє його дітей:

1) Павло Андрійович;

2) Анна Андріївна, за Ігнатієм Панасовичем Томіловським, священником Успенської соборної церкви, помер до 1756 р.

3) Прасковія Андріївна, за Андрієм Тимофійовичем Силевичем, новомістським сотником.

Чи мав продовження рід Заруцьких по лініях Івана та Олексія – синів Афанасія Олексійовича, протопопа новгород-сіверського відомостей немає, бо в генеалогічних дослідженнях вони не згадуються.

Світлана Половнікова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.