До 130-річчя археолога Петра Смолічева

12 січня 2021 року виповнюється 130 років від дня народження відомого вченого Петра Івановича Смолічева. Народився він в родині священика у с. Княжичі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині – Ямпільський район Сумської області). Продовжуючи сімейну традицію вступив до Чернігівської духовної семінарії. Разом з викладачами та студентами семінарії брав участь в організації та роботі XIV Археологічного з’їзду, що відбувся у Чернігові в серпні 1908 р. Це і визначило його подальшу долю.

Після закінчення семінарії продовжив навчання в духовній академії та археологічному інституті в Петербурзі. Згодом повернувся до Чернігова та працював викладачем у Чернігівському учительському інституті.

Навесні 1923 р. Петро Іванович обійняв посаду завідувача 2-го Радянського музею (колишній музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії). Коли восени того ж року, шляхом об’єднання п’яти музеїв був створений Чернігівський державний музей, очолив його археологічний відділ. Смолічев брав участь у реорганізації закладу, опрацював концепцію першої експозиції, займався упорядкуванням та каталогізацією фондів, екскурсійною роботою.

Вчений проводив також активну дослідницьку діяльність. 1923 року увійшов до Тимчасової археологічної комісії при Чернігівському губвиконкомі, під керівництвом професора М.О. Макаренка брав участь в архітектурно-археологічних дослідженнях Спаського собору; у 1924 та 1926 роках разом із представником ВУАН професором І.В. Моргилевським – в обстеженні Успенського собору Єлецького монастиря. У 1924–1925 роках співробітники Чернігівського державного музею П.І. Смолічев, В.Г. Дроздов, М.Г. Вайнштейн здійснили дослідження муміфікованих поховань XVII–XIX ст. у Воскресенській церкві в Седневі.

Наукова діяльність Петра Смолічева отримала визнання: з 1925 року він – дійсний член ВУАК, пізніше – співробітник комісії Лівобережної України при історичній секції ВУАН.

Високоосвічена людина, Петро Іванович непогано знав латину, вільно володів французькою – рукописи статей з археології цією мовою зберігаються у науковому архіві Інституту археології НАН України. Він був також кваліфікованим художником-графіком і власноруч виконував креслення та замальовки до наукових звітів про археологічні розкопки.

Протягом 1925–1927 років експедиція Чернігівського державного музею під керівництвом Петра Смолічева проводила археологічні дослідження комплексу давньоруських пам’яток (дружинних поховань та городища) поблизу с. Шестовиця Чернігівського району. Здійснено обстеження та “пробні” розкопки городища в урочищі Коровель, досліджено 42 насипи у різних курганних групах. Археологічні знахідки: побутові речі, озброєння, кінське спорядження, прикраси, загалом майже 500 предметів, нині зберігаються в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського. Смолічев присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей. Він також готував повне видання матеріалів розкопок, проте завершити цю роботу йому не довелось. 1931 року Петро Іванович, у зв’язку з несприятливими обставинами що склались в Чернігівському державному музеї (почались репресії проти науковців), переїздить до Запоріжжя. Там він обіймає посаду завідувача сектора послідовної зміни культур новоствореного Державного музею Дніпробуду, бере активну участь в організації першої його експозиції.

1933 року як “неблагонадійний” з “минулим” (навчання у духовних закладах, наявність серед рідних священиків, контакти з “націоналістично” налаштованими вченими) Петро Смолічев у адміністративному порядку був висланий за межі України.

У 1940-х роках дослідник працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР. Помер у Душанбе у 1944 році.

Зав. відділом I  науково-експозиційного відділу музею Вікторія Мудрицька,

старший науковий співробітник відділу науково-фондової роботи музею Людмила Сита

Залишити відповідь