18 Травня, 2021

Choim

Чернігівський історичний музей

Стародруки-ювіляри. 225 років примірнику «Четьї-Мінеї» святителя Димитрія Ростовського

В колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського зберігається книга «Житія святих» святителя Димитрія Ростовського  (Кн. 4, місяці червень-серпень, Інв. № АК-463) видана в грудні 1796 року на Друкарському подвір’ї у Москві.

Залишилось чимало свідчень в збережених пам’ятках давньохристиянської писемності щодо практики читання на зібраннях християн житій святих. Спочатку це були мученицькі акти, які розповідали про подвиги мучеників в дні їх пам’яті. З мученицьких актів святого Ігнатія Богоносця[1] дізнаємось, що їх укладачі «помітили для себе день і годину, щоб, збираючись в час його мучеництва, мати спілкування з подвижником і доблественним мучеником Христовим». Таким чином, читання за богослужінням сказань про мучеників практикувалося вже на початку II ст. З часом, коли кількість мученицьких актів збільшилась вони почали розподілятись відповідно до пам’яті святих по днях року і стали основою майбутніх збірок «Четьї-Мінеї»[2].

Вже в ХІ ст. «Четьї-Мінеї» з’явились на слов’янській мові. Найдавнішою агіографічною[3] слов’янською пам’яткою, що збереглась до наших днів є  Супрасльський рукопис (поч. ХІ ст.), в якому йдеться про 24 житія святих та проповіді на місяць березень. В XVI–XVII ст. з’являються Макаріївська[4], Чудівська[5], Тулуповська[6] і Мілютінська[7] Мінеї.

Найбільшу популярність та народну любов отримала праця святителя Димитрія Ростовського – «Четьї Мінеї» створені ним в кінці XVII – початку XVIII ст. Народився він в 1651 році в містечку Макарів поблизу Києва. В миру його звали Данило Савич Туптало. Освіту отримав в Києво-Братському колегіумі. Чернечий постриг прийняв у 1668 році у Кирилівському монастирі в Києві. В 1675 році був висвячений в священики. Чернігівський архієпископ Лазар Баранович знаючи про здібності та духовні дарування молодого ієромонаха покликав його до себе і призначив проповідником при Чернігівській кафедрі. З цього часу його життя було тісно пов’язано з Чернігівщиною.

Перебуваючи в Чернігові з благословення архієпископа Лазаря написав книгу «Руно орошенное», в якій розповідається про дива від Троїцько-Іллінської ікони Богоматері. Пізніше в різні часи отець Димитрій був ігуменом в Максаковському Спасо-Преображенському, Батуринському Свято-Миколаївському Крупицькому, Глухівському Петропавлівському, Чернігівському Свято-Успенському Єлецькому та Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирях.

У 1684 році архімандрит Києво-Печерської обителі Варлаам (Ясинський) (в майбутньому митрополит Київський) запрошує його до Лаври з тим, щоб він взявся за складання корпусу житій святих. Вибір пав саме на нього, оскільки для такої праці було необхідно знайти людину високоосвічену, духовно та розумово підготовлену.

Бажання видати «Житія святих» було ще у митрополита Петра Могили (посилання на «Требник»), який невтомно працював над тим, щоб ввірена йому паства мала у користуванні найбільш важливі церковні книги. Саме він і почав працювати над реалізацією цієї ідеї. Митрополит просив афонських ченців прислати до Києва «Життя святих» укладені преподобним Симеоном Метафрастом[8]. Отримав книги святитель під кінець свого життя і тому не встиг зробити їх переклад. Розпочата їм справа не була продовжена в повній мірі з різних на те причин, але збережені різні рукописні збірники цього часу «Четій-Міней» свідчать про те, що потреба в цих книгах була.

Києво-Печерська Лавра була зручним місцем для роботи над укладанням житій святих, монастир мав гарну бібліотеку та власну друкарню. Духовний собор Лаври на чолі з архімандритом Варлаамом (Ясинським) 6 травня 1684 року визначив особливим послухом ієромонаха Димитрія займатися написанням Міней. Сам же укладач житій святих прийнявся за цю нелегку справу усвідомлюючи свій пастирський обов’язок проповідувати слово Боже. Так в одному з листів він писав: «Моєму сану (його ж не є гідним) належить слово Боже проповідувати, не тільки язиком, але й пишучою рукою. То моя справа, то моє звання, то моя посада!».

Перші місяці отець Димитрій займався підготовчими роботами. Важливим було питання вибору джерельної бази для написання книг. Користувався він не тільки відомими Макаріївськими «Великими Мінеями», що прислали для нього з Москви, творами преподобного Симеона Метафраста, але й шукав джерела за кордоном. Для роботи над складанням житій в Лавру була вислана авторитетна наукова праця болландистів[9] «Acta Sanctorum»[10]. Окрім того були використані «Патерик Печерський», синаксарії[11] з різних монастирів та багато інших джерел. Святителем Димитрієм була виконана неймовірна за масштабами текстологічна кропітка робота, так як з самого початку він поставив важливу задачу в своїх творах «не солгати на святого».

В записах святителя Димитрія знаходиться наступна інформація: «1688 року другого липня почали друкувати житія святих, перша частина, три місяці вересня, жовтня, листопада». Таким чином чотири роки напруженої праці увінчались початком процесу видання в лаврській друкарні першої з чотирьох трьохмісячних частин «Четьї-Мінеї».

Активна робота над другою книгою (місяці грудень, січень, лютий) припала на 1691–1692 роки та була закінчена на початку 1693 року. Працював ієромонах Димитрій  над нею в тихому місці, в далечі від шуму в келії скита Свято-Миколаївського Крупицького монастиря. Проте видана книга була пізніше, оскільки закінчивши її укладання, він отримав нові праці болландистів і вирішив спочатку внести доповнення з нових джерел. Над цим працював він вже в Лаврі, де його праця була надрукована на початку 1695 року.

Над третьою частиною «Четьї-Мінеї» (місяці березень, квітень, травень) отець Димитрій вже в сані архімандрита працював в більшій мірі в чернігівському Єлецькому Свято-Успенському монастирі, настоятелем якого він був призначений в 1697 році. За особистим проханням московського патріарха Адріана в цій важливій і нелегкій праці архімандрита Димитрія підтримував чернігівський архієпископ Іоанн (Максимович). З друку третя книга «Житія святих» вийшла в січні 1700 року в лаврській типографії.

Навесні наступного 1701 року архімандрита Димитрія викликали у Москву, де він був висвячений в єпископи та возведений в сан митрополита Тобольського. Після свого обрання на Сибірську кафедру святитель не відразу поїхав на нове місце служіння у зв’язку з поганою дорогою. Він залишився у Москві в Чудівському монастирі. Ще пізніше митрополит не зміг розпочати далеку подорож через хвороби. Хвилювався святитель й про те, що в далекій Сибірі він не зможе завершити свою багаторічну працю по укладанню житій святих, так як не матиме в далекому краї необхідних йому для цього джерел. Врахувавши все це, а також слабкість здоров’я святителя його звільнили від управління Сибірською єпархією та вже на початку 1702 року призначили на Ростовську кафедру.

Попри постійні турботи пов’язані з управлінням єпархією святитель в Ростові самовіддано працював вдень і вночі над закінченням останньої тримісячної частини «Четьї-Мінеї», справою всього його життя, що потребувала особливої уваги та зосередження. Свою роботу повністю святитель завершив 9 лютого 1705 року і направив рукописи в Києво-Печерську Лавру, де до літа того ж року була надрукована остання четверта книга Мінеї.

«Четьї-Мінеї»  невтомного агіографа святителя Димитрія Ростовського, над якими він самовіддано працював впродовж двадцяти років, стали одним з найулюбленіших у народі творів, який не втратив свого значення і в наш час. Починаючи з XVIIІ ст. і до наших днів «Житія святих» святителя Димитрія постійно перевидаються, а отже користуються попитом у народі.

В свій час активно використовувався й примірник, що зберігається в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Це четверта частина «Житій святих» видана в грудні 1796 року на Друкарському подвір’ї у Москві. В книзі залишились записи про те, що вона була прочитана тією чи іншою людиною.

Книга має кустоди – допоміжний технічний елемент. Це перше слово (або його частина) наступної сторінки, що друкувалось у нижньому правому кутку попередньої сторінки. Ціль кустоди  полягає в полегшені читання при переході від однієї сторінки до іншої та правильності підбору листів при переплетені книги.

На аркушах 1–6 зберігся запис: «Сия книга слободки … Єфима Иванова сына Кузнецова пановому Свешника».

Оправа XVIII – поч. ХІХ ст. – дошки обтягнені шкірою з тисненням. Примірник прикрашений заставками, ініціалами і кінцівками. Розмір книги 37,6х22,5 см.

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

 

[1] Третій єпископ Антіохії,учень апостола Іоанна Богослова. Прийняв мученицьку кончину на початку ІІ ст.

[2] Збірники, в яких житія святих та тексти повчального характеру викладені за календарними принципом. З  грецької μηνιαῖος (мініеос) – місячний, тобто читання на певний місяць.

[3] Агіографія – жанр церковної літератури, присвячений опису життя святих. З грецької  ἅγιος (агіос) – святий,  γράφω (графо) – пишу.

[4]  Перша пол. XVI ст. Укладені святителем Макарієм,  архієпископом новгородським (в майбутньому московським митрополитом).

[5] Кінець XVI ст. Створені в Чудівському монастирі у Москві.

[6] Перша пол. XVIІ ст. Написані ієромонахом Троїце-Сергієвої Лаври Германом (Тулуповим).

[7] Перша пол. XVIІ ст. Написані священиком Іоанном Мілютіним у Сергієвому Посаді.

[8] Ім’я Метафраст (з грецької μεταφράζειν — переказувати, перекладати)він отримав за зібрання та  редагування стародавніх текстів про мучеників і житій святих.

[9] Католицька конгрегація, яка складається переважно з учених-єзуїтів, займається збиранням і виданням житій святих . Отримали назву по імені одного із засновників Жана Болланда.

[10] «Діяння святих».

[11] З грецької σύναξις (сінаксіс) – зібрання. Збірник відомостей про свято або про святого, пам’ять якого згадується в той чи інший день на богослужінні.