13 Червня, 2021

Choim

Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського

Там де кину нагайку, там і піду…

8 червня 2021 року в Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського відбулася Музейна зустріч «Там де кину нагайку, там і піду…» з доктором історичних наук, професором Cергієм Леп’явком, присвячена річницям повстання Криштофа Косинського (430 років), Северина Наливайка (428 років) та Хотинської війни (400-річчя).

Під час зустрічі слухачі дізналися історію зацікавлення професора тематикою козацьких війн кінця XVI ст., яка стала визначальною для всієї його наукової кар’єри. Cергій Леп’явко зазначив, що коли розробляв цю наукову тематику, то знайшов 200 документів безпосередньо пов’язаних з повстаннями К. Косинського та С. Наливайка. Серед цих документів особливий інтерес становить так звана «Сповідь Наливайка» знайдена ним у польському історичному архіві в містечку Курнік поблизу Познані. В цьому документі наведено протокол допиту С. Наливайка, який проводився перед стратою. Науковець висвітлив наявні в ньому важливі відомості щодо історії повстання. Цікаво, що серед питань С. Наливайку, поставлених під час допиту, було й питання про князя Костянтина Острозького, слугою якого він певний час був. Під час повстання С. Наливайко і князь Острозький дотримувалися взаємного нейтралітету, що викликало цілком справедливі підозри у шляхти щодо доброчесності останнього. Однак він до самої смерті заперечував причетність князя до повстання. Загалом Сергій Анатолійович наголошував на тому, що під час «панування Наливайка на волостях» той намагався не шкодити і не переобтяжувати місцевих жителів проживанням та харчуванням його війська. Тому повстанці час від часу переходили з одного поселення до іншого. Наведена у назві музейної зустрічі цитата взята з тогочасного документу цілком відображає виголошену професором тезу і була безпосередньою відповіддю С. Наливайка на питання про напрям руху його військових сил. При цьому ватажок наголошував, що більш конкретна відповідь може бути небезпечною для нього. Це зауваження цілком слушне з огляду на шпигунів.

Щодо повстання К. Косинського, то професор окреслив його причини, звернувшись до наданих за польського короля Стефана Баторія у 1582 р. козакам привілеїв (особиста свобода, недоторканість землі і майна, звільнення від податків), які остаточно не були закріплені у законодавстві Речі Посполитої. Тому козацькі земельні пожалування і власність не були захищені законом. Відповідно коли велика магнатерія, тобто князі Острозькі, розпочала поширювати свою владу на українські землі й захоплювати власність козаків та дрібної місцевої шляхти відбувалося повстання очолюване К. Косинським, який був і шляхтичем, і козацьким гетьманом. Професор, дотримуючись «боярської» теорії походження козацтва, наголошував на тому, що стрижнем на якому трималося козацтво була місцева руська знать та військовий люд, який не зміг довести своє шляхетне походження і відповідний статус. Виступаючи від імені козацтва такі люди намагалися отримати чи підтвердити відповідні привілеї. Тож не дивно, що повстання підтримали місцеві шляхтичі.

С. Леп’явко у своїй розповіді також торкнувся Хотинської війни вказавши на особливості тогочасних погодних умов, які в значній мірі впливали на перебіг військових дій. Від дощу мокли запаси пороху і самопали вогнепальної зброї, що часто унеможливлювало застосування артилерії під час бою. Також історик відзначив виключне значення козацтва для бойових дій під час Хотинської війни. Він акцентував увагу на тому, що козацтво дорівнювало за кількістю польському війську і було оснащене військовим спорядження не гірше за поляків. Цей факт, на думку історика, засвідчив самодостатність і життєздатність українського козацтва, яке виросло з постійної боротьби з татарами. Утворення Гетьманщини стало логічним продовження боротьби української козацької еліти за свої права і свободи надані ще за привілеями короля С.Баторія.

Під час зустрічі гостям також була продемонстрована виставка «Українські козаки між Річчю Посполитою та Османською імперією». Були показані унікальні речі безпосередньо пов’язані з військово-історичними подіями кінця XVI – початку XVII ст. На виставці можна було побачити нагайку, яка за легендою належала С.Наливайку. Вона була передана до Чернігівської губернської вченої архівної комісії від остерського справника у 1899-1900 рр.

Одним із представлених експонатів, який привертав особливу увагу гостей музею, був польський клинок шаблі другої половина XVI – початку XVII ст. На клинку срібне зображення короля Речі Посполитої Стефана Баторія (1576–1586) з надписом: «STEPHAN BATORY REX POL[ONIAE]»(«СТЕФАН БАТОРІЙ КОРОЛЬ ПОЛ[ЬЩІ]»). Зі зворотної сторони зображення Матері Божої та, значною мірою, пошкоджений надпис латинською мовою. Портрет правителя на клинку був обов’язковою складовою традиції створення так званих меморіальних шабель. Для кожної такої зброї було характерне своє типологічне зображення правителя та ряду інших ознак відповідно до яких типажі шабель називалися. В даному випадку була представлена так звана «баторівка» відповідно до підпису та портрету короля. Подібні шаблі були поширені з другої половини XVI – до середини XVIIІ ст. на теренах Речі Посполитої, зокрема, й в Україні серед української шляхти. Також цю традицію, до певної міри, було перейнято українською козацькою старшиною на клинках шабель якої зображувалися українські гетьмани.

Серед цікавих експонатів виставки гості музею відзначили ударно-кременевий пістоль ХVII ст. виготовлений в Іспанії.

Інший предмет музейної колекції, який викликав неабияке зацікавлення, був ятаган – особливий вид особистого озброєння корпусу професійної піхоти Османської імперії, тобто, яничар. Для нього характерне лезо із зворотнім вигином і загостренням з внутрішньої сторони дуги. Довжина леза демонстрованого екземпляра 68 см. Руків’я ятагана зазвичай виготовляється з кісток, рогів, металу і дерева з розширенням, власне підставкою для зап’ястя, у вигляді вушок або рідше ріжок. Така конструкція не дозволяє висковзувати мечу з руки воїна. Представлений відвідувачам ятаган має простий дизайн, без дорогоцінних прикрас, що засвідчує майновий статус власника та його суто утилітарне військове призначення. Ятагани були поширені не тільки в Османській імперії, але й наближених до неї географічно територіях та країнах під турецьким протекторатом (Кримське Ханство, Балкани, Близький Схід, Кавказ). Ятаган датується XVIІ–XVIIІ ст.

Науковій співробітник,

кандидат історичних наук Валентин Ребенок