Єпитрахиль з Покровської церкви Березного

У Чернігівському історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається єпитрахиль (Інв. № И-1382) з Покровської церкви містечка Березна.

На оксамитовому облаченні гаптована композиція: дві гнучкі гілки переплітаючись утворюють по центру вертикальну лінію з медальйонів в яких та поза якими вміщено наступні постаті (знизу вверх): святителя Никифора, патріарха Константинопольського (живописний лик святого на облаченні переважно зберігся, що дає змогу зробити порівняння з іконографією святого), святителів, які підписані «Ми», «Игн» та «Ди». Неповний надпис та фрагментарна втрата живопису не дають змогу з повною впевненістю ототожнити вишиті зображення з тими чи іншими святими, проте загальний план розміщення постатей на богослужбовій шаті та пошук святих в святительському сані в православному місяцеслові чиї імена відповідно починалися б на зазначені літери дають підстави припустити, що на єпитрахилі вишиті образи ще двох святих Константинопольських патріархів – святителів Міни (в період його патріаршества в Константинополі був освячений знаменитий храм Святої Софії) та Ігнатія (захисника іконошанування), а також святителя Діонісія Великого, єпископа Александрійського (сповідника та духовного письменника, правила якого увійшли в корпус канонічного права Церкви). Підтвердженням такої думки можуть послужити й вказівки з написання образів святих згідно з канонами, що знаходяться в посібниках по іконографії. Описи вищезгаданих святителів в загальних рисах відповідають зображенням на єпитрахилі[1].

Вище на облаченні вишиті постаті святителів Петра, Олексія та Іони митрополитів Київських, Афанасія та Кирила Александрійських, Миколая Чудотворця, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого, архангели Михаїл та Гавриїл, угорі по центру – зображення Господа Саваофа. На частині єпитрахилі, що облягає шию «Ісус Христос Великий Архієрей». Гаптування виконане золотними, срібними та пряденими з блакитним шовком нитками «в прикріп» по «карті». Обличчя і руки постатей живописні. Контур єпитрахилі шовковий, внизу частково збереглась бахрома з шовкових кручених ниток. Розмір 134х26 см.

Композиція єпитрахилі майже цілком тотожна з іншою богослужбовою шатою барокового стилю – єпитрахиллю 1714 року з Домницького чоловічого монастиря Різдва Богородиці. Повністю повторені постаті 9 святих, 2 архангелів, зображення Господа Саваофа та «Ісуса Христа Великого Архієрея» на шиї. В найдрібніших деталях повторюється пишна рослинна орнаментація, навіть збережений розмір (єпитрахиль 1714 року ширша лише на 1 см). Відрізняється облачення лише вишитими зображеннями чотирьох святих. Звертає на себе увагу й той факт, що містечко Березна та Домницький монастир знаходяться неподалік один від одного, а саме на відстані лише 10 км.

Безумовно така очевидна єдність стилю, симетричне декоративне оформлення вказує на походження двох єпитрахилей з однієї гаптарської майстерні приблизно в один і той же час. Скоріш за все створені вони були в П’ятницькому монастирі Чернігова ігуменею Фотинією[2]. Взагалі дослідники мистецтва шитва вказують, що саме на Чернігівщині було започатковано стиль бароко у гаптарстві. Як і єпитрахиль 1714 року друга шата могла бути замовлена та подарована до сусіднього з Домницею м. Березна, а саме до Покровської дерев’яної церкви, що була побудована у 1692 році та до 1780 року була соборною.

Завдячуючи невтомній праці архієпископа Лазаря Барановича Чернігів в XVII–XVIII ст. став значним культурно-просвітницьким центром. Архіпастир відкрив друкарню, запрошував у місто обдарованих проповідників, письменників та митців. Привернув на себе увагу чернігівського архієпископа своїми здібностями й Іван Щирський[3] (в чернецтві Інокентій) –видатний український гравер та іконописець. Його талант, за думкою дослідників, яскраво проявився і в гаптарстві. Він ввів в процес оздоблення богослужбових шат замість вишивання рис обличчя шовком по саєту олійний живопис. Вірогідно Інокентій Щирський міг брати безпосередню участь у створенні низки богослужбових шат, розробляючи для них свої малюнки. До кола цих робіт могли увійти й єпитрахилі (Інв. № И-1353 та И-1382) з колекції музею. Таким чином високий рівень чернігівського виразного художнього гаптарства зумовлений його органічним зв’язком з процесом розвитку усього українського майстерства в різних сферах, але, насамперед, іконопису та гравірування.

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Фартусов В.Д. (1840-1914рр.) – академік, художник, іконописець. Його праця: «Руководство к писанию икон святых угодников Божиих в порядке дней года. Опыт пособия для иконописцев».

[2] Підстави дослідникам вважати так дає аналіз збережених гаптованих робіт з підписом ігумені П’ятницького монастиря Фотинії.

[3] Народився близько 1650 року (ймовірно в Чернігові), помер у 1714 році в Любечі.