12 Травня, 2021

Choim

Чернігівський історичний музей

Єпитрахиль 1714 року

У Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається унікальна колекція одягу різних верств населення: це традиційне українське народне вбрання, одяг козацької старшини, містян, мундири чиновників і військових, богослужбовий одяг духовенства.

Музейна колекція православного богослужбового облачення налічує майже 400 одиниць і охоплює період ХVII–ХХ ст. Значна їх кількість надійшла до музею із зібрання Чернігівського єпархіального сховища старожитностей, музею Чернігівської губернської архівної комісії та Музею українських старожитностей В.В. Тарновського, в яких також зберігались подібні артефакти. Значну кількість предметів релігійного культу, які мали  вагому історико-культурну цінність врятували працівники Чернігівського історичного музею під час закриття і ліквідації храмів та монастирів у 1920-х–1930-х роках, при черговій антирелігійній кампанії радянської влади на початку 1960-х роках. Зібрання музею дозволяє проілюструвати майже всі елементи богослужбових шат православних священнослужителів.

В колекції музею зберігається унікальна датована єпитрахиль (Інв. № И-1353) 1714 року з вишневого оксамиту на бежевій муаровій підкладці з вишитими на ній ім’ям вкладника та датою її створення. Єпитрахиль є найважливішим елементом богослужбового священицького вбрання і символізує собою благодатні дари, що зійшли на священнослужителя. Вона одягається на шию і спереду звисає донизу.

На облаченні гаптована композиція: дві гнучкі гілки переплітаючись утворюють по центру вертикальну лінію з медальйонів в яких та біля яких вміщено наступні постаті (знизу вверх): святителя Климента, папи Римського, святителів Петра, Олексія та Іони митрополитів Київських, Афанасія та Кирила Александрійських, Миколая Чудотворця, праведних Іоакима та Анни, Богородиці з Богонемовлям, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого, архангелів Михаїла та Гавриїла, угорі по центру – зображення Господа Саваофа. На частині єпитрахилі, що облягає шию «Ісус Христос Великий Архієрей». Внизу, починаючи з підніжжя постаті папи Климента вишитий напис: «Леонтієм Уласенко року 1714 місяця листопада дня 5 ця єпитрахиль створилася». Гаптування виконане золотними, срібними і пряденими з блакитним та зеленим шовком нитками «у прикріп» по «карті». Обличчя і руки постатей – живописні. Розмір 134х27 см.

Єпитрахиль належала Домницькому чоловічому монастирю Різдва Богородиці. Рік її створення співпадає з часом освячення в ньому церкви на честь святої Параскеви П’ятниці, побудованої замість дерев’яної каплиці, що існувала на місці явлення на дереві чудотворної ікони Богородиці. Зображення на облаченні святого Климента не випадкове, адже в Синодику Домницького монастиря зазначається, що першого його ігумена звали Климент.

Встановити особу, яка офірувала єпитрахиль, достатньо складно. Серед козацької старшини цього часу прізвище Уласенко зустрічається в списку Миргородського полку за 1718 рік. Сотенним отаманом Уцтивицької сотні в 1718–1719 роках був Андрій Уласенко. До відомого Домницького монастиря на поклоніння чудотворній іконі Богородиці приїздили паломники з різних регіонів, тому цілком можливо припустити, що вкладником цього облачення до обителі був хтось з родичів вищезгаданого сотника, чия адміністративно-територіальна одиниця знаходилась не надто і далеко від монастиря.

Козаки з таким прізвищем, що проживали у відносній близькості до монастиря, зустрічаються й у списку Чернігівського полку за 1718 рік: в с. Низкувка (нині Низківка Сновського р-ну) Синявської сотні козак Василь Уласенко, в сотеному центрі с. Киселювки (нині Киселівка Менського р-ну) козак Іван Уласенко. Можна припустити й те, що хтось з їхніх родин міг офірувати єпитрахиль монастиреві. Слід також зауважити, що подібні шати є достатньо дорогим дарунком. До того ж, найімовірніше, монастирю була подарована не тільки єпитрахиль, а весь комплект священицького облачення, а зробити таку пожертву могла людина з високим майновим станом.

На жаль, ім’я Леонтія Уласенка у згаданих документах не зустрічається. Проте в «Именной росписи Черниговского полку 1732 года» у списку козаків 2-го Волосківського хутору (Синявська сотня) знаходимо ім’я Леонтія Усенка. Звичайно, ймовірність того, що під час перепису в прізвищі була допущена помилка невелика, але все ж таки є. З-поміж згаданих сіл Волосківці (нині Менський р-н) розташоване найближче до Домницького монастиря (приблизно 20 км).

Відкритим залишається також питання щодо місця виготовлення облачення. В цей час лише на Чернігівщині було чимало жіночих монастирів, що були значними гаптарськими центрами: Чернігівський П’ятницький, Ніжинський Введенський, Новомлинський Успенський, Макошинський Покровський. Проте аналіз збережених гаптованих робіт з підписом ігумені П’ятницького монастиря Фотинії та порівняння їх з єпитрахиллю 1714 року дає підстави дослідникам вважати, що дане облачення було також створено нею.

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода