Сюжет «Благовіщення» на богослужбовому облаченні з музейної колекції

Одним з поширених гаптованих сюжетів на єпитрахилях та поручах [1] в XVII–XVIII ст. в Україні була сцена «Благовіщення Богородиці». Іконографічне зображення «Благовіщення» на священицьких шатах залежить від форми та площі тієї чи іншої частини облачення. Так на єпитрахилі, якао одягається на шию і спереду звисає донизу у вигляді двох паралельних довгих смуг, зображення Богоматері та архангела Гавриїла вишивались одне навпроти одного на двох частинах шати, як це видно на єпитрахилях (Інв. № И-1363, И-1365, И-1367), що зберігаються в колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Зображення Божої Матері, як правило, займає праву сторону єпитрахилі, а архангела – ліву. Богородиця стоїть біля аналою на якому лежить розкрита книга та вказує рукою на її сторінку. Такий іконографічний елемент нагадує про книгу пророка Ісаї та його пророцтво: «Сам Господь дасть вам знака: Ось Діва в утробі прийме й народить Сина» (Іс. 7, 14). Архангел Гавриїл тримає у руці розквітлу гілочку лілії – знак чистоти та благочестя Діви Марії.

В цей же період на єпитрахилях XVII-XVIII ст. широко розповсюдженим стає зображення святих Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, яких Церква іменує вселенськими вчителями, шануючи їх труди благовістування та глибину їх богословської думки. Їх вишите святительське вбрання допомагає більш точно встановити дату створення тієї чи іншої єпитрахилі.

 Так винятково архієрейським богослужбовим одягом є сакос, який являє собою довгу простору одежу з широкими рукавами. У богослужбовий вжиток він увійшов з ХІІ ст., коли візантійські імператори почали дарувати константинопольським патріархам деякі предмети царського облачення вшановуючи їх сан. Поширення цього богослужбового одягу як атрибуту єпископського сану відбувалось не надто швидко. Константинопольський патріарх спочатку одягав сакос лише тричі на рік: на Великдень, в День П’ятидесятниці (Свята Трійця) та на Різдво Христове, а в інші дні носив фелон [2]. В XIV–XV ст. сакоси вже носили й інші головуючі архієреї, тобто патріархи та деякі митрополити, а з XVII ст. сакос на християнському Сході став загальним для всіх архієреїв облаченням.

На теренах українських земель сакос з’явився у XV ст. Його привіз із собою з Греції митрополит Київський Фотій, грек за походженням. Вірогідно, не раніше як з 1667 року [3] сакос почали носити митрополити. В цьому ж році право носіння цієї архієрейської шати отримав архієпископ древньої чернігівської кафедри Лазар Баранович. Інші ж архієпископи та єпископи одягали для богослужіння фелон, доки у 1705 році не було встановлено носити сакоси всім архієреям.

Поступовість поширення сакоса можна продемонструвати і на прикладі гаптованих облачень, що зберігаються в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Так на єпитрахилі з вишневого оксамиту (Інв. № И-1363) святитель Іоанн Златоуст, який був патріархом Константинополя зображений у сакосі, а святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії [4] Каппадокійської у фелоні. На шаті також вигаптовані окрім сюжету «Благовіщення» та святителів зображення преподобних Антонія та Феодосія Печерських зі свитками у руках (на них надпис «Господи, во имя Пресвятыя Богородицы» та «Господи, да будет благословенние»), праведні Богоотці  Іоаким та Анна та два херувими.

Історичний процес поширення сакоса показаний також на гаптованій композиції єпитрахилі з світло-коричневого атласу (Інв. № И-1365), яка належала Спасо-Преображенській церкві м. Коропа. На ній константинопольські патріархи святителі Іоанн Златоуст та Григорій Богослов зображені у сакосі, а святителі Василій Великий та Миколай Чудотворець, архієпископ Мир [5] Лікійських у фелоні. Також на єпитрахилі зображені преподобні Антоній та Феодосій Печерські, два шестокрилі серафими.

Дві вищезгадані єпитрахилі датуються кінцем XVII ст. та відображають історичні реалії того часу. На богослужбовій ж шаті початку XVIІI ст. (Інв. № И-1367) обидва святителі Василій Великий (який не був патріархом) і Григорій Богослов зображені в сакосах. На шаті також вигоптовані зображення преподобних Антонія та Феодосія Печерських [6], святі Борис та Гліб.

Також поширеним є гаптування сюжету «Благовіщення» на поручах. Вони вдягаються на зап’ястя рук і тому зображення Богородиці та архангела вишиваються окремо на праву та ліву руку. Прикладом такого шитва є поручі кінця XVII ст. з вишневого оксамиту (Інв. № И-1450, И-1490).

Як на поручах, так і єпитрахилях (Інв. № И-1363 та И-1367) привертають на себе увагу вигаптовані арки з колонами та рослинні мотиви між ними. Такі елементи шитва демонструють високу майстерність гаптувальниць та відображають загальну тенденцію тогочасного українського мистецтва до посилення декоративності орнаментованого прикрашання витворів.

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Спеціальні нарукавники у вигляді широких стрічок зі шнурами, що стягують рукава підрясника. Символізують  собою всемогутність сили Христової і нагадують священнослужителям, що вони звершують таїнства не своїми власними силами, а є лише знаряддям Христа. Також  поручі символізують собою пута, якими був зв’язаний Христос.

[2] Фелон – священицьке богослужбове облачення, що покриває все тіло. Символізує багряницю – одяг, подібний на царське вбрання, в який насміхаючись, одягли Христа римські воїни, «і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього» (Мк. 15, 17).

[3] Після Великого Московського Собору 1666-1667 рр.

[4] Кесарія – місто в Малій Азії, нині Кайсері (Туреччина).

[5]Мира – стародавнє місто в Лікії, на південному заході Малої Азії, поблизу сучасного містечка Демре (Туреччина).

[6] Зображення на шатах преподобних Антонія та Феодосія може вказувати на походження їх з гаптарських майстерень Києва.