Дарохранильниця з колекції Василя Тарновського

До 175-річчя Василя Тарновського

SONY DSCСеред українських старожитностей Василя Васильовича Тарновського окреме місце посідали культові речі: дарохранильниці, потири, свічники, лампади, кадила, оправи Євангелій, блюда, напрестольні та натільні хрести, ікони в шатах, панагії тощо. Деякі з пам’яток мали вкладні записи або написи, пов’язані з іменами відомих історичних осіб. Так, з колишньої запорізької церкви “Старо-Кодаького села” Катеринославської губернії походили три літургійні срібні речі – чаша для причастя, дискос і звіздиця, пожертвувані запорізьким курінним отаманом Іваном Кравчиною, та дві срібні лампади з написами: “Здhлана сия лянпа козаком: сhчh запорожской Fєдором Шуменкомъ кuреня титарєвского”, ікона у срібній шаті, що належала полтавському полковнику Василю Полуботку, наперсний хрест чернігівського архієпископа Амвросія Дубневича (1742–1750), здобутий зі склепу, що завалився під стіною Борисоглібського собору. З уніатських церков походили чотири свічники, судячи з розгорнутого опису, вони майже ідентичні, на одному з них латиною вказано рік “Аnnо МDCCXIII” (1713). На превеликий жаль, перелічені пам’ятки втрачені та й взагалі з 80 предметів сакральної металопластики колекції на сьогодні в зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського виявлено лише 18, ще декілька речей, які описані занадто узагальнено, можна атрибутувати із застереженням.

З тих творів церковної старовини, що нині зберігаються в музеї, привертає увагу дарохранильниця із с. Виблі Чернігівського району. У “Каталоге украинских древностей коллекции В.В. Тарновского” її опис подано так: “Висока, лита, олов’яна, з ангелами, барельєфами і рельєфними прикрасами, на чотирьох ніжках”.

Дарохранильниці виготовлялись, як правило, з дорогоцінних металів, частіше зі срібла. Наслідуючи золотарів, майстри-конвісари теж створювали подібні вироби, використовуючи олово та додаючи до нього певну частину свинцю. У XVII ст. дарохранильниці мали вигляд прямокутних гробниць, увінчаних куполами (у колекції В.В. Тарновського були 2 такі пам’ятки, значились як мирниці). Подібна у 1682 р. була офірована виблівським сотником Юхимом Лобком до новозбудованої Миколаївської церкви у Чернігові. У наступному столітті цей вид церковного начиння набирає барокових форм, нагадуючи багатоярусні архітектурні споруди, як от дзвіниці, прикрашені скульптурами малих форм.

Саме до таких конвісарських творів належить виблівська дарохранильниця розміром 17,5 х 17 х 14 см, що походить з давніх церков – Миколаївської чи Троїцької, відомих з XVII ст. та заново закладених у 1770-х роках. Її перший ярус має форму прямокутного саркофага, що спирається на чотири міцні лапи. Традиційно на його стінках відтворені євангельські сцени: “Моління про чашу”, “Несіння хреста” (бічні стінки), “Жінки-мироносиці біля труни” (передня стінка), “Покладання в домовину” (задня стінка). Досконалістю виконання позначені всі сюжети, окрім “Моління про чашу”, де не витримані пропорції, що значно знижує  художню значимість твору. Над саркофагом здіймається висока пірамідальна гладка кришка з навершям у вигляді двобічного медальйона, на якому карбовані поясна фігура Бога Отця (лицевий бік) та Спас Нерукотворний (зворотний бік). Увінчував композицію шпиль з Воскреслим Христом у сонячному сяйві (утрачений). Декоративність пам’ятки підсилює орнамент з акантових завитків, що поспіль вкривають бордюри саркофага, піраміди, та смужки хрестоцвіту як відгомін готичних мотивів. Вісім литих янголів, що рясно прикрашали гробницю, надавали творові монументальності і завершеності. Проте, вона пошкоджена і окремі деталі втрачені (декілька вдалося віднайти під час підготовки публікації). У повоєнні роки пам’ятка отримала два інвентарні номери (И- 2604 – власне гробниця, И-2619 – кришка).

За формою, орнаментацією, композиційним та іконографічним вирішенням виблівська дарохранильниця майже аналогічна тій, що експонувалась на виставці XIV археологічного з’їзду в Чернігові 1908 р. Остання походить з Покровської церкви с. Дирчин Городнянського повіту і віднесена графинею П. Уваровою до конвісарських витворів XVIIІ ст. Дарохранильниці різняться лише в деталях, тож можна припустити, що ці твори виконані одним майстром або представниками одного мистецького осередку, найшвидше – київського. Подібні витвори київських золотарів та конвісарів датуються другою третиною XVIIІ ст.