Історія

Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського (ЧІМ) – один із найстаріших, найбагатших, добре знаних музеїв України. Його зібрання нараховує майже 230 тисяч пам’яток матеріальної і духовної культури. Музей пройшов довгий і складний шлях розвитку. Датою його заснування вважається 14 (26) листопада 1896 р., коли відбулося офіційне урочисте відкриття Чернігівської губернської вченої архівної комісії (ЧАК) та її історичного музею.

У 1896 р. до Чернігівської губернської земської управи надійшла заява Василя Тарновського-молодшого, відомого громадського діяча, благодійника і збирача українських старожитностей (1838–1899): «Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведование Черниговскому губернскому земству с тем, чтобы он…был открыт для обозрения его публикой». На основі його колекції у 1902 р. у спеціально збудованому приміщенні був відкритий Музей українських старожитностей В.В. Тарновського.

Окрім того, на початку ХХ ст. у Чернігові працювали ще три музейні заклади: єпархіальне древлєсховище, етнографічний і поміщицького побуту і мистецтва.

У 1923 р. п’ять чернігівських музеїв об’єдналися у Чернігівський Державний музей. У 1925 р. об’єднаному музею виділили будинок колишнього Селянського банку (нині – бібліотека імені В.Г. Короленка). Після утворення Чернігівської області (жовтень 1932 р.) у цьому приміщенні розмістився обласний комітет КП(б)У. А музей у 1933 р. зрештою переїхав на Чернігівський Дитинець – Вал – у будинок класичної чоловічої гімназії.

У 1933 р. із музею вилучили Шевченківську колекцію Василя Тарновського (нині окремі предмети зберігаються в Інституті літератури НАН України і Національному музеї Тараса Шевченка).

Чернігівський державний історичний музей у 1939 р. був визнаний об’єктом республіканського значення і переведений на республіканський бюджет. На цей час його колекції нараховували понад 60 тисяч пам’яток, а бібліотека – понад 40 тисяч томів книг.

З початком німецько-радянської війни частина музейного зібрання була евакуйована до Уфи і Чкалова (Оренбурга). Будинок музею, в який влучила бомба через пожежу дуже постраждав. У грудні 1943 р. після звільнення Чернігова музей відновив свою діяльність у приміщенні Музею українських старожитностей.

У повоєнний час ускладнилася структура музею, створилися нові підрозділи: 1965 р. – художній відділ, 1970 р. – сектор охорони пам’яток історії та культури, 1972 р. – науково-методичний сектор для надання допомоги музеям на громадських засадах. У 1981 р. у складі музею з’явився сектор охорони пам’яток археології.

У другій половині 1970-х рр. музей повернувся до будинку колишньої чоловічої гімназії, у своє довоєнне приміщення. Експозиція, створена у 1979 р. за проектом київських художників Ю.В. Кисличенка і І.Г. Левитської, була відзначена дипломом ВДНГ УРСР. У грудні цього ж року перших відвідувачів прийняв відділ народного декоративного мистецтва Чернігівщини, створений у 1978 р.

У 1983 р. художній відділ перетворився на самостійний заклад – Чернігівський обласний художній музей. Із історичного музею вилучили все художнє та мистецьке зібрання.

На правах відділу у 1986 р. Чернігівському історичному музеєві було передано музей бойової слави, побудований за ініціативи ветеранів і громадськості міста (з 1992 р. – військово-історичний відділ музею).

У 1989 р. на базі госпрозрахункової групи сектору археології  виник Чернігівський обласний археологічний центр.

Під час урочистого відзначення 100-річчя заснування музею у 1996 р., за визначний внесок у справу відродження багатовікових традицій духовності й історичної пам’яті, дослідження, збереження і примноження історико-культурної спадщини українського народу, музей нагороджений премією ім. Д.І. Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців.

У 1998 р. сектори охорони пам’яток історії та культури і археології були об’єднані в Чернігівську обласну інспекцію охорони пам’яток історії і культури і виокремлені з музею.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1991 р. № 345 музеєві повернуте ім’я В.В. Тарновського. У 1997 р. при реєстрації відповідно до Закону України «Про музеї і музейну справу», враховуючи розмежування форм власності, музей отримав повну титульну назву – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського.

У 2006 р. була демонтована експозиція відділу народного декоративного мистецтва Чернігівщини, яка містилася у Катерининській церкві, у зв’язку з передачею приміщення релігійній громаді.

З 2011 р. на правах філії музею постав Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісоград» (с. Єліне Сновського району).

Музей є постійним учасником Всеукраїнських музейних фестивалів. У 2005 р. нагороджений за перше місце у конкурсі міні-експозицій і за кращий каталог музейної колекції; 2008 р. – за друге місце у конкурсі міні-експозицій та високу якість музейних видань; 2011 р. – диплом переможця у конкурсі музейних видань (альбоми).

Музей представлений в Українському національному комітеті Міжнародної ради музеїв (ICOM) і Всеукраїнській асоціації музеїв (ВУАМ).

У 2011 р. музей посів друге місце у Всеукраїнській акції «Музейна подія року-2010» за реставрацію та експонування шати кіота ікони Іллінської Богородиці та став лауреатом конкурсу «100 кращих товарів і послуг України».