22 Червня, 2021

375 років «Требнику» Петра Могили

Стародруки-ювіляри.

375 років «Требнику» митрополита Петра Могили

В колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається «Требник» виданий 1646 року в друкарні Києво-Печерської лаври.

«Требник» це богослужбова книга в якій містяться тексти чинопослідувань таїнств та церковних обрядів, котрі звершують священнослужителі за потребою окремих вірян. Окрім спільних богослужінь як, наприклад, літургія, в Церкві також є приватні богослужіння, які звершуються за проханням окремих людей, як то причастя хворих вдома, освячення будинку, молебень перед подорожжю, тощо. Найбільш рані «Требники» або «Євхологіони» (з грецької Молитвослов), що збереглись до наших днів датуються IV століттям, що свідчить про глибоку древність цього виду літургічної книги.

Видання в Києві в середині XVII століття «Евхологиона, альбо Молитвослова, или Требника» опрацьованого митрополитом Петром Могилою було вкрай важливою подією для  Православної Церкви. Точної дати початку роботи над «Требником» невідомо, але до 1640 року книга була майже сформована, хоча її доповнення продовжувались й пізніше.

Необхідність видання «Требника» святитель Петро пояснює в своїй передмові до нього тим, що розуміє свою архієрейську відповідальність перед Богом за ввірену йому паству та знає як «противники і лжебраття Православ’я святого тяжко і з насиллям православних різними дошкуляннями  ображаючі, безсоромно називають наших духовних неуками і невігласами в здійсненні Божественних Таїнств та інших Богослужінь».

Ще за два роки до видання «Требника» в 1644 році митрополит Петро видав в Києво-Печерській лаврі полемічний твір «Ліфос, або Камінь» на польській мові на захист православних від римо-католиків. Ця книга була написана як відповідь на твір Касіяна Саковича[1], колишнього православного монаха, що перейшов спершу до унії, а потім в католицтво, в якому останній критикує богослужбові обряди православних та уніатів. «Ліфос» крок за кроком спростовує звинувачення католиків та пояснює православне богослужіння, розкриває суть таїнств та обрядів посилаючись на грецькі та слов’янські «Требники» та «Служебники». Полемічний твір, як відповідь Саковичу на захист своїх обрядів написали й уніати[2].

Тому продовжуючи свою полемічну й просвітницьку працю митрополит Петро Могила, як він сам зазначає в передмові до «Требника», потрудився з Божою допомогою по силам своїм, щоб захистити православний церковний причт, «благодаттю Божою не марно потрудився, як зрозуміти може кожен освічений і побожний читач цієї книги, названої Требник».

Митрополит також згадує попередні львівське, острозьке та віленське видання «Требника» та наголошує, що між ними є єдність щодо православного вчення про таїнства, але є і розбіжність в звершені деяких обрядів. Він вказує, що «помилки в тих Требниках вищезгаданих виникнули частково з простоти і нерозсудливості коректорів, частково теж з необережності писарів», але головну причину наявності огріхів та помилок в книгах митрополит вбачає в нестачі знань тих осіб, які працювали над їхнім  цензуруванням і виданням..

Звичайно, митрополит Петро Могила не створив зовсім «нову» книгу. Його «Требник» являє собою якісну компілятивну працю, що містить в собі різноманітні джерела, серед яких грецькі «Євхологіони», стародавні рукописні слов’янські «Требники» і навіть частково римський «Требник». Усі чини були  розміщені  в трьох частинах книги. В першій – чинопослідування таїнств, в другій – чини освячень, в третій – чини молебнів.

Метою видання «Требника» була не тільки уніфікація обрядової сторони богослужінь. Ця книга мала стати важливим посібником для православних священиків, за допомогою якої вони б навчались самі та повчали інших правильно розуміти суть церковних таїнств та обрядів. Тому в «Требнику» також знаходяться повчальні статті, в яких розкривається православна сакраментологія[3].

В Чернігівському історичному музеї зберігаються два примірника першої частини «Требника». Друк виконаний у дві фарби. Книги прикрашені заставками, ініціалами і кінцівками, гравюрами відомого ченця Іллі та ксилографів, що підписували свої гравюри таки чином – ЛТ, МТ, ВР, Г.

Перша книга (Інв. № АЛ-396) була подарована Музею української старовини В.В. Тарновського Володимиром Дурдуківським, українським педагогом та літературознавцем, про що залишився дарчий запис в книзі. Його батько був священиком, сам офірувач був випускником Київської духовної академії, яку закінчив у 1899 році зі ступенем кандидата богослов’я. Дарована книга, ймовірно, раніше зберігалась в їхній родинній бібліотеці.

На аркуші 946 запис латинським шрифтом: «Афанасий Бужинский». Оправа XVIII століття – дошки обтягнені шкірою з тисненням. На спинці тиснений напис: «Требник». Є фрагмент застібок. Розмір книги 31х19 см.

Друга книга (Інв. № АЛ-1506)  надійшла до колекції музею в 1958 році. На аркушах 5-7 запис: «Требник… Пресвятыя Богородицы куплена за церковные денги». Оправа XVII століття (?) – дошки обтягнені шкірою з тисненням, є фрагмент застібок. Розмір книги 26,5х17 см.

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] «Перспектива, або Зображення хиб, єресей та суєвірь Греко-Руської дезунітської Церкви, що знаходяться як в догматах віри, так в звершені таїнств та в інших обрядах і церемоніях». Краків, 1642.

[2] «Zwierciadło albo zasłona naprzeciw uszczypliwey Perspektywie X. Kassyana Sakowicza złożonego archimandryty Dubieńsk». Вільно, 1645.

[3] Сакраментологія – вчення про таїнства